Те, що в серце навіки ввійшло... документальна повість І. П. Середа

Сімнадцять років з відомих причин рукопис цієї повісті чекав свого Святкового Дня. Тому авторові довелось немало похвилюватись за майбутню долю повісті. Сама назва повісті "Те, що в серце навіки ввійшло... " вже говорить читачеві про мінорний тон поданої, часом трагічної долі автора. Адже він зазнав двох довготривалих голодоморів, воєнного лихоліття, знає тяжбу двох жорстоких німецьких таборів, з яких здійснив дві втечі. Своє дев'ятнадцятиліття зустрів прямо біля стін осиного гнізда - Рейхстагу, з висоти тридцятиметрового пам'ятника бачив вщент зруйновану фашистську столицю. Убоге, голодне дитинство і голодомор навіяли автору повічне відчуття смаку нудотного шовковичного листу, гірчаків, цвіту білої акації. Від дії отруйної блекоти втрачав зір. Восьмирічним вже бачив голодну жахливу смерть своїх маленьких ровесників і односельчан. Автобіографічність поданого матеріалу тільки підсилює значимість повісті. А ще вона носить краєзнавчий характер. Відомий глобинський журналіст Віталій Ярошевсъкий в районній пресі відзначав, що такі повісті були б окрасами кожного сільського музею. А самобутній поет Василь Баранець, прочитавши рукопис, схвильовано сказав: "Я разом з повістю прожив своє довге життя ". Тому зміст повісті викликає в читача хвилююче співчуття до її героя. Мова повісті проста і лаконічна, доступна кожному читачеві.