Дереворізьба Полтавський краєзнавчий музей; уклад. Г. І. Галян

Яків Халабудний, Василь Гарбуз, Яків Усик, Василь Кваша і Валентин Нагнибіда - найвизначніші майстри дереворізьби на Полтавщині XX cm. Різьблення на дереві, об'єднане в довершеному архітектурно-художньому ансамблі, продовжує жити музейним життям і промовляти до глядача з позиції одночасно «троянди і винограду», за висловом поета, тобто красивого й корисного. Екскурс у минуле експоната зачіпає долі мешканців регіону. Серед них селяни, вчителі, козаки, вчені, добродійники, художники, актори. Тому кожна вишукана річ розглядається ще й як меморія. Так, мисник із кронштейнами у вигляді коників і двома шафочками з півником, рибкою і деревом життя належав Василю Верховинцю, українському композитору, диригенту, хореографу, фольклористу, етнографу та педагогу, який працював у Полтаві в 1920-1930-х pp. Він досліджував народно-пісенну творчість та теорію українського народного танцю і писав: «Пісня і танець - це рідні брат і сестра. Наш народ, який одвічно зжився з чистою, незайманою природою, передає в піснях, танцях та іграх усю її незрівнянну красу». У 1938 р. В. Верховинця рішенням «трійки» розстріляли за любов до України. Така ж доля судилася й художнику, народознавцю Никанору Онацькому, завідувачу етнографічного відділу музею. Тарілочка з мотивом дерева життя, що йому належала, є зачином усієї етномистецької експозиції. Полтавська народна художня різьба на дереві - чудове надбання багатьох поколінь талановитих майстрів і одне з найцікавіших досягнень в українському народному мистецтві. Коріння її сягає глибини століть, а вивчення діалектики розвитку допомагає з'ясувати загальні спільні риси, характерні для колективної та індивідуальної творчості, а також виокремити подібності світового глобалізованого мистецтва.